Введення символу нескінченності в математичному сенсі в його сучасному вигляді належить англійському математику Валлісу, який вперше використав цей символ у своєму трактаті 1655 «Про конічні перетини» (лат. De sectionibus conicis)  

У своїй книзі Валліс ніяк не пояснив вибір цього символу для позначення нескінченності, за деякими припущеннями, це міг бути варіант запису числа 1000 римськими цифрами (спочатку виглядала як CIƆ , або CƆ ), або букви омега (ω) — останньої букви грецького алфавіту.

Леонард Ейлер використовував особливий, відкритий варіант символу нескінченності  для того, щоб позначити «абсолютну нескінченність» (лат.absolutus infinitus). Цей символ нескінченності згодом ніким не використовувався і не представлений в Юнікоді.